«У мене є ноги. Просто їх не видно». Український солдат Лицар — про криваві штурми, бій з ворожими танками та життя після ампутації

Володимир Виноградов (Фото:Скриншот: NVUA / YouTube)

Старший стрілець 65-ї окремої механізованої бригади Володимир Виноградов (позивний Лицар) був поранений, коли російський дрон скинув на нього гранату. Воїнові ампутували обидві ноги, він тиждень провів у медикаментозній комі.

Лицар розповів журналістці NV Олені Жилун, чому пішов воювати добровольцем, про бої на Запорізькому напрямку, в яких брав участь, про те, чому невдалі штурми запам’ятовуються більше, як проходила реабілітація у львівській ортопедичній клініці Superhumans та чи легко звикнути до протезів.

Про початок війни

Мене звати Володимир Іванович Виноградов, і мене називають лицарем – так мене називає моя донька, вважаючи тата справжнім лицарем. Я розпочав свою службу 19 квітня минулого року. Початково дружина сильно протестувала проти мого відправлення, сперечались. Однак я сказав: “Як я не можу піти? Там прийшли погані люди, а я лишусь вдома?”. Ні, коли я відправив її за кордон, я вирушив служити без вагань. Я говорив, що отримав приписку, і це все.

Моє військове навчання тривало близько місяця, після чого я вирушив на фронт. Я був старшим стрільцем, і ми виконували всі завдання, які нам доручили.

Ми служили на Запорізькому напрямку, в районі села Новоданилівка поблизу Оріхова. Потім ми почали штурмувати ворожі позиції. Під час мого першого штурму ми потрапили під обстріл і вибухнули, коли наш автомобіль M-113 був підірваний. На щастя, всі вижили, але командиру відділення довелося отримати перелом ноги. Ми були розкидані по всьому місцевості, коли машина вибухнула.

Мені здається, що найбільше запам’яталося намагання взяти селище під час штурму, яке виявилося невдалим. Ми підірвалися на машині, і додатково до цього на нас вийшло п’ять танків і великий вертоліт, в той час як ми вели лише піхотну атаку, і, звісно, ми були в нерівному бою з ворожою технікою. Нам довелося відступити і повернутися на наші позиції.

Коли я пройшов поруч і переступив через мертвих товаришів по зброї, це було дуже жахливо. Іншим часом, коли стріляють, єдине, що рахується, – це те, щоб не влучити в нас.

Ми вирушили з побратимом, щоб викопати допоміжну позицію для гранатометника, але не встигли до потрібного місця. Вибух ворожого дрону влучив в мене, конкретно в ліву ногу. Я впав і зрозумів, що не можу піднятися. Лежачи там, мої товариші наклали на мене турнікет та надали допомогу. Я застягнув турнікет і дочекався евакуації. Мене вивезли з цього місця. Мені ввели лікарський сон, і я був у стані коми приблизно тиждень, а може трохи довше.

Під час цього часу я чув, як моя дружина приходила, розмовляла, плакала, але я не міг надати їй жодних знаків, що я тут і все зі мною в порядку. Після прокинувся, і я бачив, що передо мною стоїть апарат штучної вентиляції легень. Щодо подробиць мого відновлення, я б відмовився їх обговорювати перед камерою. Після знайомства зі своєю дружиною знову, реабілітація здавалася не такою страшною. Але пам’ятайте, що я ще той хлопець!

Мої протези були зроблені для мене. Після операції мені принесли протези, я їх надів і зрозумів, що вони не такі прості, як здається. Самі протези досить важкі, вони важать приблизно 10 кілограмів. Гільзи для них виготовлені з оргскла, що дуже товсте і важке. Вага самої ноги, можливо, складає приблизно 6 кілограмів, з усім комплектом. Окрім того, ви мусите підтримувати не лише власне тіло, але також й вашу ногу, і це, власне, відбувається у відрі.

Розмір взуття, зріст — все залишилося таким же, як і раніше. Мені порадили продовжувати все, як і раніше. Я постійно відчуваю свої ноги, я маю їх, лише вони не видно. Зазвичай це відчуття іноді супроводжується болями. Проте в протезах ці болі стають менш помітними. Якщо знімеш протези, з’являються фантомні болі, які можуть бути схожі на свербіння. Це досить цікаво, оскільки не можливо точно визначити місце, де ці болі виникають. Просто чухаєшся где-небудь внизу. Нічого страшного, просто треба переносити це.

У мене також стався розлад вестибулярного апарату, якщо різко повертаю голову, то зір змінюється. Іноді відчуваю запаморочення, особливо після різкого підняття. Щоб цього уникнути, почав приймати ліки, які допомагають зменшити ці неприємні відчуття.

Додатково, мої м’язи трохи підросли, і мені довелося зробити нові протези, оскільки я не міг поміститися в старі. Таким чином, мені прийшлося встановлювати нові культеприймачі.

Моя дружина бачила мене лише на фотографіях, і я планую невдовзі повернутися додому, щоб вона та моя донька змогли мене побачити. Моя мета — залишити інвалідну коляску і почати ходити на власних ногах.

Можливо, планую приготувати шашлик. Але мені треба бути обережним поруч із вогнем, оскільки мої культеприймачі зроблені з пластику, і вони можуть розтанути. Так що мені доведеться стояти на певній відстані і смажити. Ще я думаю про те, щоб прогулятися, щоб відчути, як це. У клініці “Superhumans” все пристосовано до мене, але вдома все буде інакше.

Зараз я можу самостійно переміщатися, дістатися до магазину, ресторану чи додому — туди, куди потрібно. Це залежить від можливостей, потреб і моєї фізичної сили. Наразі мені вистачає сил для цього, хоч і не на повну. З часом все стане легше. Я також планую знову приїхати сюди, якщо вдасться виготовити нові, менш важкі культеприймачі з пластика.

Зараз я ще не можу бігати, але можу поступово ходити. Мені потрібен час, адаптація та звикання до того, як це працює, але мені це під силу, і з часом це стане все легше.

Про поранення

Ми вийшли з побратимом копати допоміжну позицію для гранатометника і не встигли до того місця, де треба, докопати. В мене влучив ВОГ із дрона, прямо в ліву ногу. Я впав і зрозумів, що встати не можу. Полежав, наклали мені турнікет, побратим допоміг. Я його затягнув і дочекався евакуації, мене забрали. Ввели в медикаментозний сон, десь тиждень, може трохи більше, полежав у відключці.

Я чув, як дружина приходила, розмовляла, плакала, а я не можу їй сигнал подати, що я тут, що все нормально. Я прокинувся, в мене стояв апарат штучної вентиляції легень. Те, що я робив, не буду говорити на камеру. Жінку мацати почав, ну як, давно не бачив! Реанімація реанімацією, але блін, я ж мужик!

Я в Запоріжжі прийшов до тями. Мене перевели до Дніпра, там полежав у лікарнях. Із Дніпра перевели мене до Києва, в Києві полежав. Із Києва перевели до Львова, у Львові полежав. І потім аж на реабілітацію.

Про ампутацію

Я отямився, під покривало туди — нема [ніг]. Думаю, ну нічого страшного, будуть інші. Я розраховував на одну ногу, вийшло дві, ну що зробиш, дві то й дві. Про ліву я зрозумів одразу, що її не буде, бо, можна сказати, пряме влучання в неї. А на праву я навіть турнікет не накладав, там підколінне сухожилля чи артерію поперебивало, але кров не бігла.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п’ятницю

За пальці [рук] було образливо, в мене ще з пальцями проблема, уламками суглоби винесло, не згинаються. Я любив у Call of Duty грати. Коли мене поранило, я лежу і думаю: блін, а як я буду грати? Зараз нормально [граю] на планшеті, звик.

Почав потрошку прес качати сам, в мене ще з ніг усе тече, а намагаюся себе розминати. У Києві почав на коляску сідати, перший раз виїхав на вулицю, дружина мене вивезла. Одразу ж закурив. Я кидав палити, а тут — треба покурити і все, закурив на вулиці. Полежав, кави попив, кілька ковтків, як це, цигарка без кави?

Про протези

Мені зробили ноги, принесли, накрутили, я в них заліз, поміряв і зрозумів, що ні х*ра собі, буде важко! Та вони самі важкі, не легенькі, десь кілограмів 10. Просто гільза ця зроблена з оргскла, воно дуже товсте і важке. Сама нога — ну так, кілограмів, може, шість, все в комплекті виходить. Плюс ви тримаєте своє тіло повноцінною ногою, а я ж тримаю маленьким шматочком, що тіло, що плюс ще додатково ногу. Ти ногу засуваєш у відро, можна сказати.

Розмір взуття, зріст — все, сказали, таке як і було. Рекомендують робити все так, як раніше. Я відчуваю весь час ноги, в мене є ноги, просто їх не видно, коротше. А так організм відчуває їх, вони болять. У протезах нормально. Знімаєш протези — починають з’являтися фантомні болі, чухається. Просто зачухалося, ти сидиш, дивишся: блін, а тут же нічого немає, що воно може чухатись? А воно чухається, десь унизу, блін. Отут просто десь у повітрі чухається. Нічого, просто сидиш, дивишся: ну будь ласка, досить чухатись.

В мене поламався вестибулярний апарат, така справа: голову дуже різко смикнеш, повернеш, а зір довертає. Дуже різко встав — починає нудити. Це досі так, почав знову пити пігулки, аби воно проходило.

У нормальних людей ноги зменшуються, коли вони на протезах починають ходити, а в мене навпаки, збільшились. Я перестав влазити у старі протези, і мені довелося зробити нові. Трохи м’язи виросли, довелося нові культеприймачі приєднувати.

Про майбутнє

Дружина бачила мене тільки по фото, повинна скоро побачити, я планую додому поїхати. Щоб і донька теж побачила. Залишити коляску і поїхати на ногах.

Не знаю, шашлик буду смажити, мабуть. Мені до вогню близько не можна підходити, аби не поплавилося, бо вони пластикові, ці культеприймачі. Буду стояти на відстані й смажити. Ще не знаю, хочу пройтися десь, спробувати, що воно, як. Тут-то [у клініці Superhumans] добре, тут усе пристосовано до тебе, а вдома все по-іншому.

Я зараз сам ходжу, куди мені треба, магазин, кафе, додому, куди треба буде. По можливостях, по потребах, по силі, наскільки мене вистачить. Поки мене на трохи вистачає, але вистачає. З часом буде все простіше і простіше. Потім знову повернуся сюди, якщо перероблю нові культеприймачі, вже зроблять заливку з пластика і вони будуть набагато легші.

Поки бігати — ні, але повільно походити. Просто треба на все час. Треба звикнути, що отак воно працює, отак ти стояти повинен, до всіх цих дрібниць звикнути — і можна ходити.